Лекція №1
Загальні принципи кардіореабілітації
План:
1. Фізична терапія при захворюваннях ССС. Етапи, цілі, завдання.
2. Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної терапії. Основні реабілітаційні втручання.
3. Показання, протипоказання до проведення фізичної терапії.
1. Фізична терапія при захворюваннях ССС.
Серцево-судинна система відіграє важливу роль в життєдіяльності організму, постачає всім тканинам і органам поживні речовини, виносить продукти обміну. Тому при захворюваннях апарату кровообігу порушується функціональна діяльність усього організму, знижується працездатність, наступає передчасна старість. Серцево-судинні захворювання є основною причиною інвалідності і смертності людей у більшості країн світу.
Захворювання ССС: ендокардит, міокардит, перикардит, дистрофія міокарда, вроджені і набуті вади серця, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпер- та гіпотонічна хвороби, облітеруючий ендартеріїт, тромбофлебіт, варикозне розширення вен. Виникненню захворювання сприяє ряд чинників зовнішнього і внутрішнього середовища: переїдання, вживання алкоголю, паління, гіподинамія, фізичні і нервово-психічні перевантаження, інфекції, інтоксикації, спадковість тощо. Захворювання серцево-судинної системи проявляються болем у ділянці серця, порушенням його ритму, серцебиттям, задишкою, набряками, синюшністю (ціаноз). Вони супроводжуються недостатністю кровообігу різного ступеня.
Серце забезпечує просування крові по судинах. Проте тільки сили скорочення лівого шлуночка для цього недостатньо, і в процесі кровообігу велика роль належить екстракардіальним факторам. У яремних і клубових венах має місце негативний тиск (нижче атмосферного), і під час вдиху, кров у напрямку до серця, рухається за рахунок присмоктуючої сили грудної порожнини.
Збільшення обсягу грудної порожнини при вдиху створює всередині її порожнини більше негативний тиск, ніж у порожніх венах, і це сприяє просуванню крові до серця. Кровообіг у венах черевної порожнини забезпечує інший важливий екстракардіальний фактор – пресорну функцію діафрагми. При скороченні під час вдиху, діафрагма ущільняється й опускається, збільшуючи грудну й одночасно зменшуючи черевну порожнини, при цьому підвищується внутрішньочеревний тиск, що забезпечує просування крові до серця. При видиху діафрагма розслаблюється і піднімається, відповідно збільшується обсяг черевної порожнини, тиск у ній падає і кров з нижніх кінцівок переміщується в нижню порожнисту вену. При виконанні пасивних і активних вправ м'язи здавлюють вени і клапани вен переміщують кров у напрямку до серця. Цей механізм кровотоку у венах називають «м'язовий насос». При виконанні фізичних вправ частішає пульс, підвищується артеріальний тиск, збільшується кількість циркулюючої крові і кількість функціонуючих капілярів у скелетних м'язах і міокарді. Заняття лікувальною гімнастикою (ЛГ) при захворюваннях серцево-судинної системи, максимально активізуючи дію екстракардіальних факторів кровообігу, сприяють нормалізації порушених функцій.
Кардіологічна реабілітація (КР) - це всеосяжні (комплексні) довгострокові програми, які включають медичну оцінку функціонального стану хворого, призначені на основі індивідуальної толерантності до навантаження фізичні вправи (тренування), модифікацію серцевих факторів ризику, навчання і консультування пацієнтів. Ці програми призначені для обмеження фізіологічних і психологічних наслідків захворювань серця, зниження ризику раптової смерті або повторного інфаркту міокарда, контролю за симптомами хвороби серця, стабілізації і зворотного розвитку атеросклеротичного процесу і поліпшення психологічного і професійного статусу відібраних пацієнтів. Серцево-судинні захворювання лікують комплексно з включенням медикаментозного лікування, дієтотерапії, психотерапії, відповідного рухового режиму, фт. Засоби ФТ — ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапія, працетерапія. їх призначають як у лікарняний, так і в післялікарняний періоди реабілітації. У реабілітаційних центрах, поліклінічному, санаторному та диспансерному етапах реабілітації можливе використання механотерапії (тренажери).
Завдання фізичної терапії при захворюваннях серцево-судинної системи визначаються характером захворювання і періодом хвороби:
Гострий і підгострий період:
– попередження ускладнень, обумовлених основним захворюванням і вимушеним обмеженням рухової активності (тромбози, тромбоемболії, парези кишечника та ін.);
– стимуляція фізіологічних механізмів боротьби з хворобою.
Завдання гострого та підгострого періоду захворювання реалізуються призначенням ЛГ. Спочатку пацієнт займається у вихідному положенні лежачи, потім сидячи і стоячи. Освоюється ходьба по палаті, потім – по коридору.
Період одужання: – ліквідація залишкових морфологічних і функціональних порушень, викликаних хворобою і обмеженою руховою активністю; – формування компенсаторних механізмів (колатеральний кровообіг в міокарді та ін.) У періоді одужання, для хворих із захворюваннями серцево-судинної системи, спеціальною вправою стає дозована ходьба, яка не викликає місцевого м'язового стомлення і дозволяє збільшити частоту серцевих скорочень до заданої величини на необхідний відрізок часу.
Дозована ходьба може виконуватися:
– в прогулянковому темпі (20–40 кроків за 1 хвилину);
– у повільному темпі (50–70 кроків за 1 хвилину);
– в середньому темпі (80–100 кроків за 1 хвилину);
– у швидкому темпі (120–130 кроків за 1 хвилину).
Підтримуючий період:
– збереження досягнутого клінічного та функціонального рівня компенсації.
2. Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної терапії
Лікувальну фізичну культуру застосовують у тій чи іншій формі при всіх захворюваннях серцево-судинної системи і на всіх етапах реабілітації. Вона безпосередньо позитивно впливає на функції серця і судин, їх морфологію. Лікувальна дія фізичних вправ виявляється як чотири основні механізми: тонізуючий вплив, трофічна дія, формування компенсації, нормалізація функцій, серед яких перші два є провідними.
Фізичні вправи підвищують тонус ЦНС, стимулюють процеси нервової регуляції серцевої діяльності, забезпечують утворення в корі головного мозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законами негативної індукції виникає затухання іншого патологічного вогнища збудження. Відбувається корекція нейрогенних порушень на рівні підкоркових утворень за рахунок вирівнювання основних нервових процесів.
Під впливом фізичних вправ розширюються коронарні судини, розкриваються резервні капіляри, прискорюється кровообіг і збільшується ємність судин. Дозоване фізичне навантаження може збільшити кількість крові, що протікає через коронарні судини у 8-10 разів. Все це інтенсифікує трофічні процеси в серцевому м'язі, зміцнює міокард, посилює його скоротливу здатність, створює умови для відновних і регенеративних процесів у серці, попереджає або зменшує у ньому розвиток кардіосклеротичних змін та дистрофії. Адекватне фізичне тренування активно впливає на розвиток колатерального кровообігу при порушеннях коронарного.
М'язова діяльність стимулює периферичний кровообіг. Спостерігається збільшення кількості функціонуючих капілярів, розширення просвіту судин, зниження тонусу артеріол, зменшення периферичного опору кровотоку. Він прискорюється, активізується венозний і лімфатичний обіг, що сприяє ліквідації або зменшенню набряків, запобігає виникненню тромбоемболій, зменшує прояви недостатності кровообігу, полегшує роботу серця.
Значне місце у просуванні крові до серця, полегшенні його роботи у забезпеченні нормальної циркуляції крові по великому і малому колах займають позасерцеві (екстракардіальні) чинники кровообігу, дія яких підсилюється при фізичних вправах. Ритмічні скорочення і розслаблення м'язів, почергові зміни внутрішньочеревного і внутрішньогрудного тиску за рахунок рухів діафрагми під час дихання та присмоктуюча дія грудної клітки сприяють постачанню крові до серця, повноцінному наповненню кров'ю передсердь і ефективній систолі. Наслідком цього є активізація гемодинаміки і кровопостачання органів і тканин. Одночасно дихальні вправи підвищують вентиляцію й активізують газообмін у легенях, протидіють розвитку пневмоній, стимулюють діяльність кишечника.
Позитивні зміни у гемодинаміці та газообміні в легенях підвищують насичення артеріальної крові киснем, транспортування його до тканин, зменшують їх кисневе голодування. Відмічено збільшення поглинання кисню, що стимулює перебіг окисно-відновних і обмінних процесів тощо.
Фізичні вправи підвищують пристосувальні можливості організму, його опірність до стресових ситуацій, усувають деякі чинники ризику, покращують психоемоційний стан пацієнтів, надають впевненості у свої сили і одужання. Внаслідок систематичних тренувань підсилюється функція регулюючих систем, їх здатність координувати діяльність серцево-судинної, дихальної, м'язової та інших систем організму під час фізичних навантажень, що підвищує спроможність виконання побутової і професійної роботи.
ЛФК використовують у лікарняний період реабілітації відповідно до призначеного хворому рухового режиму(4 режими): суворо постільного, постільного, напівпостільного (палатного) і вільного. У післялікарняний період реабілітації вона продовжується згідно зі щадним, щадно-тренуючим і тренуючим режимами. При деяких захворюваннях в умовах кардіологічного санаторію, диспансеру, поліклініки виділяють ще інтенсивно-тренуючий режим, відповідно до якого призначають певні засоби і форми ЛФК.
Лікувальний масаж постійно застосовують у комплексі лікування хворих із серцево-судинною патологією. Лікувальна дія масажу виявляється трьома основними механізмами: нервово-рефлекторним, гуморальним і механічним. Масаж підвищує процеси гальмування в ЦНС, врівноважує основні нервові процеси, справляє знеболюючу, заспокійливу дію, нормалізує нервово-психічний стан і сон хворих. Імпульси, що йдуть в ЦНС з рефлексогенних зон, мають значення в саморегулюванні кровообігу.
Під впливом масажу збільшується кількість функціонуючих капілярів, посилюється мікроциркуляція, знижується тонус артеріальних судин і підвищується тонус венозних, активізується венозний і лімфатичний обіг. Все це стимулює гемодинаміку, зменшує або ліквідує застійні явища, нормалізує артеріальний тиск, сприяє інтенсифікації окисно-відновних і обмінних процесів.
Масаж позитивно діє на коронарну гемодинаміку, трофіку і тонус серцевого м'яза і його скоротливу функцію. Завдяки поліпшенню припливу крові до серця полегшується його робота, ефективнішим стає кровообіг у малому і великому колі. Масаж сприяє розвитку функціональних можливостей серцево-судинної системи і компенсаторних та пристосувальних процесів.
Лікувальний масаж призначають у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації (ручний та апаратний масаж). Використовують сегментарно-рефлекторний, класичний і підводний душ-масаж.
Фізіотерапію застосовують з метою профілактики і лікування на всіх етапах реабілітації. Лікувальна дія різноманітних фізичних методів, які використовують у терапії серцево-судинних захворювань, реалізується шляхом нервово-рефлекторного і гуморального механізмів.
Природні і преформовані фізичні чинники діють на організм через шкіру, слизові оболонки, дихальні шляхи і викликають зміни в чутливості судинних рецепторів, у першу чергу хеморецепторів каротидної і аортальної зон. Внаслідок цього виникають рефлекси, що змінюють тонус артеріальних і венозних судин, артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, збудливість судинорухового і дихального центрів. Фізіотерапевтичні методи можуть підсилювати або знижувати процеси гальмування та збудження, стимулювати координуючу функцію кори головного мозку.
Під впливом фізичних чинників, енергія яких переходить у тепло при поглинанні її тканинами, відбувається розкриття нефункціонуючих капілярів, прискорення кровотоку в них, збільшення об'єму протікаючої крові. Спостерігається рефлекторний перерозподіл крові в організмі між судинами шкіри і внутрішніх органів (серце, мозок, печінка, нирки).
Фізичні чинники спричиняють фізико-хімічні зміни у тканинах, покращують мікроциркуляцію, підвищують кисневу ємність крові і клітинну проникність, що сприяє дифузії газів, зменшенню гіпоксії, активізації обмінних процесів.
Фізіотерапевтичні методи поліпшують кровообіг, трофічні процеси у міокарді і його скоротливу функцію, що позитивно впливає на загальну гемодинаміку. Вони тренують судини і терморегуляційні механізми, пристосовують і зменшують реакцію серцево-судинної системи і організму в цілому на зміни в атмосфері.
При серцево-судинних захворюваннях використовують такі лікувальні методи: гальванізацію, медикаментозний електрофорез, діадинамотерапію, електросон, індуктотермію, УВЧ- і НВЧ-терапію, магнітотерапію, УФО, геліотерапію, аероіонотерапію, аерозольтерапію, баротерапію, гідротерапію (душі, обливання, обтирання, укутування, ванни, сауна), бальнеотерапію (вуглекислі, кисневі, сульфідні, азотні, перлинні, хлоридні натрієві, йодобромні, радонові ванни), кліматолікування.
Механотерапію використовують у вигляді занять на тренажерах, переважно під час санаторно-курортного лікування, з метою підвищення функції серцево-судинної системи і фізичної працездатності.
Працетерапію застосовують на заключних етапах реабілітації. Використовують відновну працетерапію, націлену на відновлення тимчасово зниженої працездатності. У випадках тривалих важких серцево-судинних захворюваннь, що призвели до часткової втрати виробничих навичок, або коли хворі не встигли набути спеціальності і кваліфікації, застосовують професійну працетерапію. її мета — максимально можливе відновлення професійних навичок або підготовка хворого до оволодіння новою професією.
3.Протипоказання до призначення ФТ : нестабільна стенокардія, декомпенсована серцева недостатність, важкі шлуночкові порушення ритму, висока легенева гіпертензія, наявність тромбу в порожнинах серця, наслідки тромбофлебіту з легеневою емболією і без неї, тяжка обструктивна кардіоміопатія, важкий або симптоматичний аортальний стеноз, неконтрольована запальна або інфекційна патологія, будь-яка патологія опорно-рухового апарату, що перешкоджає виконанню фізичних вправ.
Протипоказання до застосування ФТ:
– наявність явищ гострої серцевої недостатності (пульс більше 104–108 ударів за 1 хвилину, виражена задишка, набряк легенів);
– недостатність кровообігу II Б–III стадії;
– гемодинамічно значущі порушення ритму серця;
– нестабільний перебіг стенокардії напруги, стенокардія спокою;
– кризовий перебіг гіпертонічної хвороби;
– температура тіла вище 38°С;
– негативна динаміка на ЕКГ;
– супутні захворювання в стадії декомпенсації.
Показання до проведення фізичної терапії: Категорії пацієнтів, придатних для кардіологічної реабілітації / вторинної профілактики. Категорії пацієнтів, які повинні бути визнані придатними для КР, включає тих, у кого діагностовано 1 або більше з таких станів в якості основного діагнозу протягом попередніх 12 місяців:
1. Гострий інфаркт міокарда.
2. Хронічна ішемічна хвороба серця (стабільна стенокардія напруги, спонтанна стенокардія, стенокардія в поєднанні з хронічною серцевою недостатністю, безбольова ішемія міокарда).
3. АКШ / МКШ (ізольовано або в поєднанні з ремоделюванням лівого шлуночка і / або хірургічної корекцією клапанів серця або трансміокардіальна лазерна еваскуляризація міокарда).
4. Хірургічна корекція або заміна клапана серця.
5. Хірургічне ремоделювання лівого шлуночка.
6. Імплантація підтримують пристроїв серця.
7. Операції по ресинхронізації серця (імплантація багатокамерного стимулятора з роздільним стимуляцією правого передсердя і шлуночків).
8. Трансплантація серця.
9. Реконструктивні операції на аорті.
10. Пластика брахіоцефальних і підключичних артерій; операція екстра, інтракраніального мікрошунтірованія (ЕІКМА) при оклюзії внутрішньої сонної артерії у хворих на генералізований атеросклероз з ураженням коронарних артерій і артеріальною гіпертонією за умови відсутності абсолютних протипоказань до проведення кардіологічної реабілітації.
Контрольні запитання:
1. Назвіть захворювання ССС.
2. Етіологія. Клініка.
3. Завдання ФТ.
4. Засоби ФТ.
5. Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної терапії
6. Показання до проведення фізичної терапії.
7. Протипоказання до проведення фізичної терапії.
Загальні принципи кардіореабілітації
План:
1. Фізична терапія при захворюваннях ССС. Етапи, цілі, завдання.
2. Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної терапії. Основні реабілітаційні втручання.
3. Показання, протипоказання до проведення фізичної терапії.
1. Фізична терапія при захворюваннях ССС.
Серцево-судинна система відіграє важливу роль в життєдіяльності організму, постачає всім тканинам і органам поживні речовини, виносить продукти обміну. Тому при захворюваннях апарату кровообігу порушується функціональна діяльність усього організму, знижується працездатність, наступає передчасна старість. Серцево-судинні захворювання є основною причиною інвалідності і смертності людей у більшості країн світу.
Захворювання ССС: ендокардит, міокардит, перикардит, дистрофія міокарда, вроджені і набуті вади серця, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпер- та гіпотонічна хвороби, облітеруючий ендартеріїт, тромбофлебіт, варикозне розширення вен. Виникненню захворювання сприяє ряд чинників зовнішнього і внутрішнього середовища: переїдання, вживання алкоголю, паління, гіподинамія, фізичні і нервово-психічні перевантаження, інфекції, інтоксикації, спадковість тощо. Захворювання серцево-судинної системи проявляються болем у ділянці серця, порушенням його ритму, серцебиттям, задишкою, набряками, синюшністю (ціаноз). Вони супроводжуються недостатністю кровообігу різного ступеня.
Серце забезпечує просування крові по судинах. Проте тільки сили скорочення лівого шлуночка для цього недостатньо, і в процесі кровообігу велика роль належить екстракардіальним факторам. У яремних і клубових венах має місце негативний тиск (нижче атмосферного), і під час вдиху, кров у напрямку до серця, рухається за рахунок присмоктуючої сили грудної порожнини.
Збільшення обсягу грудної порожнини при вдиху створює всередині її порожнини більше негативний тиск, ніж у порожніх венах, і це сприяє просуванню крові до серця. Кровообіг у венах черевної порожнини забезпечує інший важливий екстракардіальний фактор – пресорну функцію діафрагми. При скороченні під час вдиху, діафрагма ущільняється й опускається, збільшуючи грудну й одночасно зменшуючи черевну порожнини, при цьому підвищується внутрішньочеревний тиск, що забезпечує просування крові до серця. При видиху діафрагма розслаблюється і піднімається, відповідно збільшується обсяг черевної порожнини, тиск у ній падає і кров з нижніх кінцівок переміщується в нижню порожнисту вену. При виконанні пасивних і активних вправ м'язи здавлюють вени і клапани вен переміщують кров у напрямку до серця. Цей механізм кровотоку у венах називають «м'язовий насос». При виконанні фізичних вправ частішає пульс, підвищується артеріальний тиск, збільшується кількість циркулюючої крові і кількість функціонуючих капілярів у скелетних м'язах і міокарді. Заняття лікувальною гімнастикою (ЛГ) при захворюваннях серцево-судинної системи, максимально активізуючи дію екстракардіальних факторів кровообігу, сприяють нормалізації порушених функцій.
Кардіологічна реабілітація (КР) - це всеосяжні (комплексні) довгострокові програми, які включають медичну оцінку функціонального стану хворого, призначені на основі індивідуальної толерантності до навантаження фізичні вправи (тренування), модифікацію серцевих факторів ризику, навчання і консультування пацієнтів. Ці програми призначені для обмеження фізіологічних і психологічних наслідків захворювань серця, зниження ризику раптової смерті або повторного інфаркту міокарда, контролю за симптомами хвороби серця, стабілізації і зворотного розвитку атеросклеротичного процесу і поліпшення психологічного і професійного статусу відібраних пацієнтів. Серцево-судинні захворювання лікують комплексно з включенням медикаментозного лікування, дієтотерапії, психотерапії, відповідного рухового режиму, фт. Засоби ФТ — ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапія, працетерапія. їх призначають як у лікарняний, так і в післялікарняний періоди реабілітації. У реабілітаційних центрах, поліклінічному, санаторному та диспансерному етапах реабілітації можливе використання механотерапії (тренажери).
Завдання фізичної терапії при захворюваннях серцево-судинної системи визначаються характером захворювання і періодом хвороби:
Гострий і підгострий період:
– попередження ускладнень, обумовлених основним захворюванням і вимушеним обмеженням рухової активності (тромбози, тромбоемболії, парези кишечника та ін.);
– стимуляція фізіологічних механізмів боротьби з хворобою.
Завдання гострого та підгострого періоду захворювання реалізуються призначенням ЛГ. Спочатку пацієнт займається у вихідному положенні лежачи, потім сидячи і стоячи. Освоюється ходьба по палаті, потім – по коридору.
Період одужання: – ліквідація залишкових морфологічних і функціональних порушень, викликаних хворобою і обмеженою руховою активністю; – формування компенсаторних механізмів (колатеральний кровообіг в міокарді та ін.) У періоді одужання, для хворих із захворюваннями серцево-судинної системи, спеціальною вправою стає дозована ходьба, яка не викликає місцевого м'язового стомлення і дозволяє збільшити частоту серцевих скорочень до заданої величини на необхідний відрізок часу.
Дозована ходьба може виконуватися:
– в прогулянковому темпі (20–40 кроків за 1 хвилину);
– у повільному темпі (50–70 кроків за 1 хвилину);
– в середньому темпі (80–100 кроків за 1 хвилину);
– у швидкому темпі (120–130 кроків за 1 хвилину).
Підтримуючий період:
– збереження досягнутого клінічного та функціонального рівня компенсації.
2. Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної терапії
Лікувальну фізичну культуру застосовують у тій чи іншій формі при всіх захворюваннях серцево-судинної системи і на всіх етапах реабілітації. Вона безпосередньо позитивно впливає на функції серця і судин, їх морфологію. Лікувальна дія фізичних вправ виявляється як чотири основні механізми: тонізуючий вплив, трофічна дія, формування компенсації, нормалізація функцій, серед яких перші два є провідними.
Фізичні вправи підвищують тонус ЦНС, стимулюють процеси нервової регуляції серцевої діяльності, забезпечують утворення в корі головного мозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законами негативної індукції виникає затухання іншого патологічного вогнища збудження. Відбувається корекція нейрогенних порушень на рівні підкоркових утворень за рахунок вирівнювання основних нервових процесів.
Під впливом фізичних вправ розширюються коронарні судини, розкриваються резервні капіляри, прискорюється кровообіг і збільшується ємність судин. Дозоване фізичне навантаження може збільшити кількість крові, що протікає через коронарні судини у 8-10 разів. Все це інтенсифікує трофічні процеси в серцевому м'язі, зміцнює міокард, посилює його скоротливу здатність, створює умови для відновних і регенеративних процесів у серці, попереджає або зменшує у ньому розвиток кардіосклеротичних змін та дистрофії. Адекватне фізичне тренування активно впливає на розвиток колатерального кровообігу при порушеннях коронарного.
М'язова діяльність стимулює периферичний кровообіг. Спостерігається збільшення кількості функціонуючих капілярів, розширення просвіту судин, зниження тонусу артеріол, зменшення периферичного опору кровотоку. Він прискорюється, активізується венозний і лімфатичний обіг, що сприяє ліквідації або зменшенню набряків, запобігає виникненню тромбоемболій, зменшує прояви недостатності кровообігу, полегшує роботу серця.
Значне місце у просуванні крові до серця, полегшенні його роботи у забезпеченні нормальної циркуляції крові по великому і малому колах займають позасерцеві (екстракардіальні) чинники кровообігу, дія яких підсилюється при фізичних вправах. Ритмічні скорочення і розслаблення м'язів, почергові зміни внутрішньочеревного і внутрішньогрудного тиску за рахунок рухів діафрагми під час дихання та присмоктуюча дія грудної клітки сприяють постачанню крові до серця, повноцінному наповненню кров'ю передсердь і ефективній систолі. Наслідком цього є активізація гемодинаміки і кровопостачання органів і тканин. Одночасно дихальні вправи підвищують вентиляцію й активізують газообмін у легенях, протидіють розвитку пневмоній, стимулюють діяльність кишечника.
Позитивні зміни у гемодинаміці та газообміні в легенях підвищують насичення артеріальної крові киснем, транспортування його до тканин, зменшують їх кисневе голодування. Відмічено збільшення поглинання кисню, що стимулює перебіг окисно-відновних і обмінних процесів тощо.
Фізичні вправи підвищують пристосувальні можливості організму, його опірність до стресових ситуацій, усувають деякі чинники ризику, покращують психоемоційний стан пацієнтів, надають впевненості у свої сили і одужання. Внаслідок систематичних тренувань підсилюється функція регулюючих систем, їх здатність координувати діяльність серцево-судинної, дихальної, м'язової та інших систем організму під час фізичних навантажень, що підвищує спроможність виконання побутової і професійної роботи.
ЛФК використовують у лікарняний період реабілітації відповідно до призначеного хворому рухового режиму(4 режими): суворо постільного, постільного, напівпостільного (палатного) і вільного. У післялікарняний період реабілітації вона продовжується згідно зі щадним, щадно-тренуючим і тренуючим режимами. При деяких захворюваннях в умовах кардіологічного санаторію, диспансеру, поліклініки виділяють ще інтенсивно-тренуючий режим, відповідно до якого призначають певні засоби і форми ЛФК.
Лікувальний масаж постійно застосовують у комплексі лікування хворих із серцево-судинною патологією. Лікувальна дія масажу виявляється трьома основними механізмами: нервово-рефлекторним, гуморальним і механічним. Масаж підвищує процеси гальмування в ЦНС, врівноважує основні нервові процеси, справляє знеболюючу, заспокійливу дію, нормалізує нервово-психічний стан і сон хворих. Імпульси, що йдуть в ЦНС з рефлексогенних зон, мають значення в саморегулюванні кровообігу.
Під впливом масажу збільшується кількість функціонуючих капілярів, посилюється мікроциркуляція, знижується тонус артеріальних судин і підвищується тонус венозних, активізується венозний і лімфатичний обіг. Все це стимулює гемодинаміку, зменшує або ліквідує застійні явища, нормалізує артеріальний тиск, сприяє інтенсифікації окисно-відновних і обмінних процесів.
Масаж позитивно діє на коронарну гемодинаміку, трофіку і тонус серцевого м'яза і його скоротливу функцію. Завдяки поліпшенню припливу крові до серця полегшується його робота, ефективнішим стає кровообіг у малому і великому колі. Масаж сприяє розвитку функціональних можливостей серцево-судинної системи і компенсаторних та пристосувальних процесів.
Лікувальний масаж призначають у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації (ручний та апаратний масаж). Використовують сегментарно-рефлекторний, класичний і підводний душ-масаж.
Фізіотерапію застосовують з метою профілактики і лікування на всіх етапах реабілітації. Лікувальна дія різноманітних фізичних методів, які використовують у терапії серцево-судинних захворювань, реалізується шляхом нервово-рефлекторного і гуморального механізмів.
Природні і преформовані фізичні чинники діють на організм через шкіру, слизові оболонки, дихальні шляхи і викликають зміни в чутливості судинних рецепторів, у першу чергу хеморецепторів каротидної і аортальної зон. Внаслідок цього виникають рефлекси, що змінюють тонус артеріальних і венозних судин, артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, збудливість судинорухового і дихального центрів. Фізіотерапевтичні методи можуть підсилювати або знижувати процеси гальмування та збудження, стимулювати координуючу функцію кори головного мозку.
Під впливом фізичних чинників, енергія яких переходить у тепло при поглинанні її тканинами, відбувається розкриття нефункціонуючих капілярів, прискорення кровотоку в них, збільшення об'єму протікаючої крові. Спостерігається рефлекторний перерозподіл крові в організмі між судинами шкіри і внутрішніх органів (серце, мозок, печінка, нирки).
Фізичні чинники спричиняють фізико-хімічні зміни у тканинах, покращують мікроциркуляцію, підвищують кисневу ємність крові і клітинну проникність, що сприяє дифузії газів, зменшенню гіпоксії, активізації обмінних процесів.
Фізіотерапевтичні методи поліпшують кровообіг, трофічні процеси у міокарді і його скоротливу функцію, що позитивно впливає на загальну гемодинаміку. Вони тренують судини і терморегуляційні механізми, пристосовують і зменшують реакцію серцево-судинної системи і організму в цілому на зміни в атмосфері.
При серцево-судинних захворюваннях використовують такі лікувальні методи: гальванізацію, медикаментозний електрофорез, діадинамотерапію, електросон, індуктотермію, УВЧ- і НВЧ-терапію, магнітотерапію, УФО, геліотерапію, аероіонотерапію, аерозольтерапію, баротерапію, гідротерапію (душі, обливання, обтирання, укутування, ванни, сауна), бальнеотерапію (вуглекислі, кисневі, сульфідні, азотні, перлинні, хлоридні натрієві, йодобромні, радонові ванни), кліматолікування.
Механотерапію використовують у вигляді занять на тренажерах, переважно під час санаторно-курортного лікування, з метою підвищення функції серцево-судинної системи і фізичної працездатності.
Працетерапію застосовують на заключних етапах реабілітації. Використовують відновну працетерапію, націлену на відновлення тимчасово зниженої працездатності. У випадках тривалих важких серцево-судинних захворюваннь, що призвели до часткової втрати виробничих навичок, або коли хворі не встигли набути спеціальності і кваліфікації, застосовують професійну працетерапію. її мета — максимально можливе відновлення професійних навичок або підготовка хворого до оволодіння новою професією.
3.Протипоказання до призначення ФТ : нестабільна стенокардія, декомпенсована серцева недостатність, важкі шлуночкові порушення ритму, висока легенева гіпертензія, наявність тромбу в порожнинах серця, наслідки тромбофлебіту з легеневою емболією і без неї, тяжка обструктивна кардіоміопатія, важкий або симптоматичний аортальний стеноз, неконтрольована запальна або інфекційна патологія, будь-яка патологія опорно-рухового апарату, що перешкоджає виконанню фізичних вправ.
Протипоказання до застосування ФТ:
– наявність явищ гострої серцевої недостатності (пульс більше 104–108 ударів за 1 хвилину, виражена задишка, набряк легенів);
– недостатність кровообігу II Б–III стадії;
– гемодинамічно значущі порушення ритму серця;
– нестабільний перебіг стенокардії напруги, стенокардія спокою;
– кризовий перебіг гіпертонічної хвороби;
– температура тіла вище 38°С;
– негативна динаміка на ЕКГ;
– супутні захворювання в стадії декомпенсації.
Показання до проведення фізичної терапії: Категорії пацієнтів, придатних для кардіологічної реабілітації / вторинної профілактики. Категорії пацієнтів, які повинні бути визнані придатними для КР, включає тих, у кого діагностовано 1 або більше з таких станів в якості основного діагнозу протягом попередніх 12 місяців:
1. Гострий інфаркт міокарда.
2. Хронічна ішемічна хвороба серця (стабільна стенокардія напруги, спонтанна стенокардія, стенокардія в поєднанні з хронічною серцевою недостатністю, безбольова ішемія міокарда).
3. АКШ / МКШ (ізольовано або в поєднанні з ремоделюванням лівого шлуночка і / або хірургічної корекцією клапанів серця або трансміокардіальна лазерна еваскуляризація міокарда).
4. Хірургічна корекція або заміна клапана серця.
5. Хірургічне ремоделювання лівого шлуночка.
6. Імплантація підтримують пристроїв серця.
7. Операції по ресинхронізації серця (імплантація багатокамерного стимулятора з роздільним стимуляцією правого передсердя і шлуночків).
8. Трансплантація серця.
9. Реконструктивні операції на аорті.
10. Пластика брахіоцефальних і підключичних артерій; операція екстра, інтракраніального мікрошунтірованія (ЕІКМА) при оклюзії внутрішньої сонної артерії у хворих на генералізований атеросклероз з ураженням коронарних артерій і артеріальною гіпертонією за умови відсутності абсолютних протипоказань до проведення кардіологічної реабілітації.
Контрольні запитання:
1. Назвіть захворювання ССС.
2. Етіологія. Клініка.
3. Завдання ФТ.
4. Засоби ФТ.
5. Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної терапії
6. Показання до проведення фізичної терапії.
7. Протипоказання до проведення фізичної терапії.
- Викладач: Бубнова Катерина Анатоліївна